Привіт!
Мене звати Таня. Я – колишня учениця школи Святого Володимира в Парижі. Почала навчання у 2002 році. На той час мені було 7 років. Моя сім’я лише приїхала до Франції і я зовсім не володіла французькою мовою. Саме українська школа допомогла мені знайти перших друзів.
Залишилися дуже приємні спогади про поїздки до Люрду.
Навіть зараз, через кілька років, ми згадуємо деякі події з посмішкою.
Завдяки школі ми не забули нашу рідну мову, можемо читати й писати, спілкуватися з рідними і друзями, що живуть в Україні.
Деколи з нами було нелегко (особливо ,коли ми стали підлітками), і я щиро дякую пані Марії (нашій вчительці) за її терпіння!😉
Мені дуже приємно, що наша колишня маленька школа стала “справжньою” великою школою.
Сподіваюся, що вона й надалі буде рости і розвиватися!
Колишня учениця
Таня Кравченко.

Мене звати Юлія Завадська, я вчилася в Українській школі з 2004 року. Згадую щоразу Українську школу як прекрасні дитячі роки. Хочу подякувати всім вчителям і директорці, які помогли нам не забути нашу рідну Україну і цю гарну материнську мову. Завдяки їм я сьогодні можу читати, писати і розмовляти по-українськи, так само як би я ніколи не виїжджала з України.
Зичу школі процвітання!

Я приїхала в Париж, коли мені було шість років і зразу почала своє навчання у французькій школі, але мої батьки вирішили записати мене також і в Українську школу Святого Володимира в Парижі, щоб я не забула розмовляти українською мовою, писати і читати, за що я їм зараз дуже вдячна. Я тепер розумію, що їм було важко, вони працювали протягом тижня і кожної неділі старалися водити мене в школу. Зранку була служба Божа, а з 14 до 18 – заняття в Українській школі. Навчалися ми тоді в церковній залі, тому що нас було не дуже багато. Я добре пам’ятаю своїх вчителів. Це була спочатку Патриcія , а потім з України приїхала пані Марія Cторож. Я також добре пам’ятаю сестру Bернадет, яка багато часу проводила з нами. Ми готувалися до всіх свят: свято Миколая, Шевченківські дні, а також вона навчила нас молитви і готовила до Першого причастя. Вона дуже добра і приємна людина.

Колишня учениця школи Таня Дзвігало.

Я народився і живу у Франції, але мої батьки – українці і коли я мав чотири з половиною роки, вони записали мене в Українську школу Святого Володимира. Мені подобалося ходити в школу, тому що ми там не тільки вчилися, але ще гралися з друзями. Моєю першою вчителькою була Наталя Кравченко. А пізніше – Віра Стефурак, вона приїхала з України і не розмовляла французькою мовою, я говорив з нею на французькій, а пані Віра казала мені, що вона мене не розуміє. Я був змушений говорити з нею українською. Моя вчителька навчила мене віршик «Україна – рідний край: поле, річка, синій гай, любо стежкою іти, тут живемо я і ти». Коли я прийшов додому і розказав цей вірш мамі, то вона плакала з радості. Це добре, що я вмію говорити українською мовою, читати і писати, тому що коли я їду на Україну, мої бабуся з дідусем не знають французької мови і я можу з ними вільно говорити по-українськи. Також в Україні у мене є багато друзів.

Я любив ходити в школу, там були свята такі, як свято Миколая. А коли був малий, я дуже вірив в Миколая, старався бути чемним, щоб він мені приніс багато подарунків, а сестра Надія навчила мене молитися. Я йшов до Першого причастя.

Колишній учень школи Максим Дзвігало.

Українська школа була для мене місцем, куди я з нетерпінням чекала повернення. Кожна субота була святом: зустріч з друзями, з найкращими вчителями. Панувала українська атмосфера, і ми з іншими учнями хоч на деякий момент відчували тепло рідного дому.

Пам’ятаю, як ми ретельно готувалися до різних заходів, вчили слова, співали , готували вишиванку на виступ. Завдяки суботній українській школі я познайомилась з чудовими людьми, з якими спілкуюсь і досі. А вчителям вдавалося зацікавити нас, викладаючи в розважальному форматі.

Окрема подяка моїй вчительці пані Любі Любчик, яка дала мені знання і знайшла індивідуальний підхід.

Колишня учениця Мар’яна Чупровська.

Приїхавши в Париж, я боявся, що не знайду друзів, але завдяки Українській школі при церкві Святого Володимира Великого їх знайшов, також продовжив вивчати українську мову та літературу, історію України. Завдяки уроку катехизації вивчив багато про церкву. Я дуже вдячний цій школі за все, чому мене навчили.

Колишній учень Роман Козін,
приїхав у Францію у 2008 році в 14-річному віці.