Warning: "continue" targeting switch is equivalent to "break". Did you mean to use "continue 2"? in /homepages/15/d508259143/htdocs/clickandbuilds/EcoleUkrainienneStVolodymyr647801/wp-content/plugins/divi-builder-master/includes/builder/functions.php on line 6131
Казка про кольори веселки “Веселчині стрічки” – Ecole ukrainienne St. Volodymyr de Paris – Українська школа Святого Володимира в Парижі

Казка про кольори веселки “Веселчині стрічки”

Feb 2, 2019 | Coffre | 0 comments

“ВЕСЕЛЧИНІ СТРІЧКИ”

© Василь Мельник

Над стрімкою річкою, між високими горами жила Веселка. Вона мала білу, як день, сорочечку, золоті, як сонце, коси, чорні, як ніч, очі.
Веснами у тому краї зацвітав Барвінок. Веселка його поливала з своїх відерець.
— Рости і прикрашай наші гори, Барвінку, щоб вони завжди були свіжими і чарівними,— говорила Веселка, задивившись на його вроду.
— Візьми мої скромні квіти собі на вінок. Заплети у коси свої. За щедру працю твою,— мовив Барвінок.
— Спасибі за дарунок,— відказала Веселка й заплела голубу квітку.
А через ніч з тієї квітки стрічка виросла. Голуба-голуба.
Довга, як найдовша дорога.
Побачили ту стрічку молоді ялинки. Захвилювалися над річкою і мовили до Веселоньки:
— Візьми від нас в дарунок зелену гіллячку та заплети в свої коси. Бо ти і нас водицею напуваєш.
Заплела зелену гілку Веселка у свої коси. А на другу ніч з тієї гілки оксамитова стрічка виросла, довга, як найдовша дорога.
— Тобі буде до лиця моя квітка,— сказав їй Червоний Мак, що з того боку річки цвів.— Візьми в дарунок.
— Красно дякую,— відповіла Веселка й заплела квітку у свої коси. А ще через ніч з тієї квітки стрічка вогняна виросла. Як найдовша дорога.
Побачили, якою красунею стала Веселка, жовті Косиці — свої квіти їй подарували.
— Добра Веселонько, візьми й наші квіти на втіху собі. Ти ж і нас водицею напуваєш. Милуєш завжди…
— Не знаю, як вам і дякувати, всі до мене такі милі та любі…
— Хочемо, щоб ти була найчарівнішою,— почулося з усіх боків. То говорили дерева, квіти, трави. Річка і гори.
Ще через ніч в її косах жовтогаряча стрічка виросла, як найдовша дорога. Стала Веселонька справжньою красунею.
До схід сонця встає, чистою росою вмивається і напуває з своїх відерець квіти, трави, кущі та дерева — радіє, що земля заквітчана і щедра.
Якось побачив старий, беззубий Суховій як справно Веселка квіти та дерева поливає, весь аж здригнувся. Причаївся за великим горбом, око примружив, погане замислив.
— Спопелю ті стрічки, і трави, і квіти, кущі й дерева, аби мені було роздолля… Аби з високих гір до низу міг качатись…
— Ха-ха! — зайшовся німим старечим сміхом.— Моя година прийшла… Кому твоя краса потрібна?
Вже свої пальці, мов гарлюги, до Веселчиних стрічок направив, ось-ось схопить за коси Веселку. Та з верхівок молодих ялинок невидимкою прудко Вітер вистрибнув. Засвистів у сопілку, в невидимі крила загорнув Веселку — поніс понад лісом, понад річкою, у високі гори. Віднайшов там галяву, закосичену квітами, сказав:
— Чекай мене, чарівнице землі і неба! Я швидко вернуся, лише напасника прожену, аби той ніколи-ніколи до нашого краю не вертав. Не сумуй, Веселонько! Візьми мою сопілку, заграй стоголосо, щоб знав беззубий — ми славимо сонце, небо, землю!
Сам до річки полетів. Холодної води на крила набрав, у двобій кинувся з Суховієм.
Беззубий Суховій злякався холодної води — наче крізь землю провалився.
Багато з того часу днів змінилося ночами, а весен — зимами.
Стрімкішими стали гори, повиростали молоді ялини, річки поширшали.
А Веселка так і залишилась чарівницею. Як на землю ступає Весна, тоді Веселка з високої блакиті опускає на землю свої стрічки: червону, оранжеву, жовтогарячу, оксамитову, синю й блакитну — і кожна з них довга, як найдовша дорога. То, коли напуває з золотих відерець рідну землю.

Ігор Калинець
Веселка

Надягла веселка
стрічок-стрічок,
як у свято.
Взяла коромисло
і пішла до річки.
Дорогою перестрів її
князенко соняшник
із золотим черевичком
У руці.
Поміряла веселка —
якраз на ніжку!
От вони й побралися.

 

 

Казка про кольори веселки “Веселчині стрічки”